Гриців Михайло Іванович

Освіта:

1987 – Львівський  національний університет імені Івана Франка.

Суддівська кар’єра:

19901998 – суддя Галицького районного суду м. Львова;

19982006 – суддя Львівського обласного суду;

20062017 – суддя Верховного суду України;

2017 – т.ч. – суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Зв’язки:

Згідно з декларацією родинних зв’язків судді за 2013-2017 роки:

  1. Гриців Віра Миколаївна (дружина судді) – з 2011 року працює суддею Львівського апеляційного господарського суду, раніше працювала суддею Львівського господарського суду.
  2. Гриців Назар Михайлович (син судді) – з 2014 року працює прокурором відділу прокуратури Львівської області, раніше працював прокурором прокуратури Сихівського району м. Львова.
  3. Гриців Галина Михайлівна (дочка судді) – з 2017 року обіймає посаду помічника судді у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду. З 2016 року по 2017 працювала помічником секретаря пленуму Вищого адміністративного суду України, раніше працювала у Львівському окружному адміністративному суді.

Офіційні документи щодо судді:

Декларація родинних зв’язків судді за 2011-2015 роки

Декларація родинних зв’язків судді за 2012-2016 роки

Декларація родинних зв’язків судді за 2013-2017 роки

Висновок Громадської ради доброчесності

Декларація доброчесності 2016 рік

Декларація доброчесності 2017 рік

Декларація доброчесності та родинних зв’язків за 2018 рік до сьогодні

Досьє судді

  • Непрозорість статків

    Відповідно до висновку Громадської ради доброчесності у деклараціях за 2013 та 2014 роки суддя не зазначив три земельні ділянки загальною площею 12 545 кв.м і два житлові будинки загальною площею 100.2 кв.м, що у ці роки перебували у власності та на іншому праві користування дружини судді, починаючи з 2002 і 2004 років. Земельні ділянки з’явились у декларації тільки у 2015 році.

  • Ухвалення сумнівних рішень

    1) Як зазначено у висновку Громадської ради доброчесності, Верховний суд України, у складі якого перебував  та був на робочому місці під час розгляду справи М. І. Гриців, проігнорував рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яременко проти України", яким було визнано, що ключові докази у справі були отримані з порушенням низки основоположних прав.  У 2009 році Верховний Суд України, розглянувши цю кримінальну справу повторно, виключив з мотивувальної частини посилання на ці докази, але вирок залишив без змін.

    Ігнорування рішення Європейського суду з прав людини призвело до того, що у 2015 році Україна програла цю справу повторно. У 2015 р. Європейський суд з прав людини у рішенням у справі "Яременко проти України 2" зазначив, що: «Верховний Суд України здійснив доволі критичну оцінку висновків Суду у попередній справі заявника, прийнявши лише один з висновків Суду за підпунктом "с" пункту 3 статті 6 Конвенції та не погодившись, прямо або непрямо, з рештою висновків. …. Суд доходить висновку, що нове рішення, ухвалене у справі заявника переважною мірою знову ґрунтувалося на тих самих доказах, отриманих у порушення процесуальних прав заявника, та при цьому існували серйозні твердження, які органи влади так і не спростували, що усі визнавальні покази було отримано під примусом, а отже, вони були "плодом отруйного дерева". Отже, визнання Верховним Судом України заявника винним здебільшого ґрунтувалось на використанні доказів, отриманих у порушення Конвенції, як було встановлено у попередньому рішенні у справі "Яременко проти України". Зважаючи на зазначені вище міркування, Суд вважає, що під час провадження з перегляду справи заявника Верховний Суд України лише закріпив порушення права заявника на справедливий судовий розгляд, його права на захист, права на мовчання та права не свідчити проти себе» (див. п. 54, 66, 67 Рішення).

    2) Згідно з висновком Громадської ради доброчесності суддя у складі колегії суддів Верховного Суду України брав участь у перегляді справи за обвинуваченням С.В. Левенця. Верховний Суд України призначив йому довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

    Правозахисні організації (Харківська правозахисна група, Центр інформації про права людини та ін.) наводять цю справу як приклад свавільного засудження людини за вчинення чужого злочину.

  • Неетична поведінка

    1) Відповідно до висновку Громадської ради доброчесності суддя разом з членами своєї сім’ї у 2012 отримав службову квартиру у Києві. Однак у 2014 р. цю квартиру, отриману як службову, суддя разом з членами сім’ї приватизовують. Зрозуміло, що перед приватизацією цю квартиру було виведено з фонду службового житла, що не могло відбутися без участі Верховного Суду України та ініціативи суддя. На думку Громадської ради доброчесності, така схема отримання житла у власність є недоброчесною, зважаючи на те, що заробітна плата судді Верховного Суду України достатня для придбання житла у м. Києві (хоча б у кредит), особливо, враховуючи також високі доходи членів сім’ї, і наявність у власності іншої квартири та двох будинків у Львові і Львівській області.

     

    2) У декларації доброчесності, яку судді повинні подавати щорічно, зазначаються відомості щодо прийняття рішень з допущенням порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, констатованих у рішенні Європейського суду з прав людини.

    Однак, згідно з висновком Громадської ради доброчесності суддя у декларації доброчесності, яка міститься у матеріалах досьє, підтвердив, що не приймав одноособово чи у складі колегії суддів зазначені рішення, незважаючи на те, що ним у складі палати Верховного Суду України було прийнято рішення, порушення якого було констатовано у справі "Яременко проти України 2". Зважаючи на наведену інформацію, Громадська рада доброчесності зробила висновок, що суддя вказав неправдиві відомості у декларації доброчесності.

Завантажити профайл Методологія підготовки матеріалу