Декларативність суддівської доброчесності

Закон про судоустрій і статус суддів зобов’язує суддів щороку особисто подавати декларації доброчесності та декларацію родинних зв’язків. Такі ж декларації подають і кандидати на посади суддів. З 2018 року ВККС оптимізувала доступ до цих документів і створила реєстр декларацій родинних зв’язків і доброчесності, у якому кожен громадянин може ознайомитись із тим, які суддівські родичі працюють у органах правопорядку та яку інформацію суддя вказав або ж забув вказати у декларації доброчесності.

У декларації доброчесності, зокрема, можна знайти інформацію про випадки наявності потенційного або реального конфлікту інтересів у судді, про корупційні правопорушення, зловживання статусом судді, ухвалення рішень у “справах Майдану”, виборчих спорах (ВРУ сьомого скликання), позбавлення статусу народного депутата України чи розгляд справи з допущенням порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, констатованих у рішенні ЄСПЛ; дотримання положень професійної етики; притягнення до відповідальності тощо.

Правила подання декларації доброчесності допускають доповнення чи уточнення, а от за вказання у ній недостовірних даних передбачається дисциплінарна відповідальність. Власне в цьому і криється проблема.

Найцікавіше полягає в тому, що відкриття дисциплінарної справи щодо судді, який вказав недостовірні відомості в декларації доброчесності, ще не стало практикою в контексті очищення судової системи від недоброчесних суддів. Регламентом ВККС визначено, що перевірка декларації доброчесності судді проводиться у разі надходження інформації, що може свідчити про недостовірність (в тому числі неповноту) відомостей або тверджень, вказаних суддями у цих деклараціях, наданої будь-якою особою (п. 6.2 Регламенту).

Простіше кажучи, сама Комісія не здійснює моніторингу таких декларацій, що дивно, зважаючи на активну фазу кваліфікаційного оцінювання суддів. Фактично, Комісія очікує від будь-кого звернення про перевірку декларації доброчесності конкретного судді. З одного боку, у разі встановлення факту недостовірності таких відомостей ВККС повідомляє Вищу раду правосуддя (ВРП), а з іншого – ВРП досі не притягнула до дисциплінарної відповідальності жодного суддю за цим фактом.

До прикладу, від часу старту судової реформи (30 вересня 2016 року набули чинності зміни до Конституції України в частині правосуддя), ВККС було проведено 32 перевірки декларацій доброчесності судді, з яких було ухвалено 15 рішень про звернення до ВРП для вирішення питання стосовно відкриття дисциплінарних справ.

З останнього, на веб-сайті ВККС міститься інформація про те, що шестеро суддів вказали недостовірні твердження у декларації доброчесності. Такими суддями виявились, зокрема Батюк Василь (Броварський міськрайонний суд Київської області), Задорожна Алевтина (Московський районний суд міста Харкова), Кічинська Олена (Броварський міськрайонний суд Київської області), Михайленко Андрій (Вінницький міський суд Вінницької області), Скороход Тетяна (Ставищенський районний суд Київської області) та Бурбела Юрій (Києво-Святошинський районний суд Київської області). В результаті цієї перевірки з приводу перших п’яти суддів ВККС звернулась до ВРП, яка лише за трьома з них (Задорожна А.Кічинська О.Скороход Т.) відкрила дисциплінарні справи.

У відповідь на запит з цього питання, ВРП поінформувала, що облік інформації стосовно проведення перевірок декларацій доброчесності суддів та притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів, у тому числі за цим критерієм – не здійснюється. Крім того, ВРП не веде облік таких звернень від ВККС. За традиціями класики жанру доступу до публічної інформації, відмовлено у відповіді на запит на підставі п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України “Про доступ до публічної інформації”. Ситуація виглядає напрочуд цікавою, особливо зважаючи на те, що ВРП вважає, що не володіє і не зобов’язана володіти, відповідно до своєї компетенції, інформацією, щодо якої зроблено запит. На жаль, але це зовсім не узгоджується з п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про Вищу раду правосуддя”, згідно з якою ВРП забезпечує здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді.

Загальна картина виглядає так, що здійснювати аналіз декларацій доброчесності суддів та повідомляти про виявленні неточності даних має будь-хто, крім уповноважених органів системи правосуддя. Водночас, очікувати на відповідний результат – притягнення до дисциплінарної відповідальності судді – марна справа.

В рамках кампанії ЧЕСНО. Фільтруй суд! було проведено моніторинг доброчесності суддів судів першої інстанції міста Києва та апеляційних судів областей України. На рівні районних судів міста Києва було виявлено 33 випадки, які дають підстави говорити про наявність недостовірних відомостей, вказаних суддями в декларації доброчесності судді. На рівні апеляційних судів в областях – 31 суддя, за даними дослідження ЧЕСНО. Фільтруй суд!, мають недостовірні відомості у своїх деклараціях.

Повернімось до інформації, яку суддя має підтвердити або спростувати в декларації доброчесності та розглянемо конкретні приклади недостовірності даних у них. Найбільш поширеною тенденцією є те, що судді не підтверджують інформації про причетність до розгляду “справ Майдану” – справи про обмеження прав громадян на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій в Україні у період з 21 листопада 2013 року (п. 17 декларації доброчесності). Це є найбільш характерним явищем для київських суддів, на що неодноразово звертала увагу команда кампанії ЧЕСНО. Фільтруй суд!.

Однак, в областях також є судді, які не вважають себе причетними до розгляду таких справ, про що свідчать їхні декларації доброчесності. Наприклад, в Одеському апеляційному адміністративному суді таких є п’ятеро: Домусчі СтепанКравець ОлександрОсіпов ЮрійСкрипченко Вадим та Шеметенко Людмила. Також цей факт не підтвердила у своїй декларації доброчесності суддя Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду Дадим Юлія, а в Харківському апеляційному адміністративному суді – Присяжнюк Оксана та двоє суддів з Вінницького апеляційного адміністративного суду Боровицький Олександр та Сапальова Тетяна.

Крім того, підтвердженню підлягає інформація про одноособовий або колегіальний розгляд справи чи ухвалення рішення з допущенням порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, констатованих у рішенні ЄСПЛ (п. 17 декларації доброчесності).

Про причетність до справи “Луценко проти України” (Заява № 6492/11) забули зазначити в декларації доброчесності двоє суддів з Печерського районного суду міста Києва Горкава Вікторія та Пилаєва Марія-Маргарита. В Апеляційному суді міста Києва про причетність до справи “ТОВ “Інститут економічних реформ” проти України” (Заява № 61561/08) не зазначили судді Українець Людмила та Оніщук Максим. Суддя Апеляційного суду Донецької області Гришин Геннадійбув причетний до винесення обвинувального вироку, який став предметом розгляду справи “Луценко проти України” (Заява № 30663/04), однак не підтвердив цієї інформації в декларації доброчесності. Так само, суддя Джулай Олександр з Апеляційного суду Одеської області не підтвердив того, що мав відношення до справи “Шмушкович проти України” (Заява № 3276/10), а інший суддя цього ж суду – Гончаров Олег – згідно з декларацією доброчесності судді не вважає, що має відношення до справи “Шерстнева та інші проти України”(Заява № 43076/07), хоча у складі колегії суддів за його участі було постановлено ухвалу, яка стала підставою для прийняття цього рішення ЄСПЛ.

Хоча, відсутність дисциплінарних стягнень за фактом недостовірних відомостей в декларації доброчесності не так сильно дивує, згадуючи конкурс до нового Верховного Суду. Такі ж самі факти непідтвердження в декларації доброчесності інформації про ухвалення рішень з допущенням порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, констатованих у рішенні ЄСПЛ, – не завадило Гриціву МихайлуХановій РаїсіКравченку Станіславу та Шевченко Тетяні успішно пройти конкурс та зайняти посади суддів найвищої судової ланки.

Судді також можуть вчиняти дії, наслідком яких є притягнення до відповідальності, але і про такі випадки вони також традиційно забувають, хоча зобов’язані їх підтверджувати (п. 22 декларації доброчесності). Наприклад, це добре помітно на випадках порушення суддями правил дорожнього руху.

Так, суддя Апеляційного суду Івано-Франківської області Гандзюк Володимир в декларації доброчесності не підтвердив того, що ним було скоєно вчинки, за наслідками яких його було притягнуто до відповідальності. У примітках до декларації доброчесності він пояснив це тим, що притягнення до відповідальності не пов’язане зі здійсненням правосуддя, а штраф – повністю сплачено. Суддя Лопатіна Марина (Апеляційний суд Донецької області) також не підтвердила того, що на неї було накладено адміністративне стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Так само судді Коровайко Олександр (Апеляційний суд Херсонської області) та Вечірко Ігор (Дніпропетровський апеляційний господарський суд) не підтвердили порушення ПДР.

Інший приклад – суддя Маліченко Василь з Апеляційного суду Полтавської області який підтвердив у декларації доброчесності, що він не використовував статус займаної ним посади з метою незаконного отримання матеріальних благ або іншої вигоди, коли такі діяння не утворювали складу кримінального правопорушення (п. 11 декларації доброчесності). Проте, за інформацією, що наявна у Громадської ради доброчесності, суддя у 2010-2011 роках нібито використовував нежитлове приміщення – нарадчу кімнату суду – для власного проживання. На думку Громадської ради доброчесності, ця відповідь судді у декларації доброчесності є неправдивою​, адже він використав своє посадове становище в особистих інтересах.

Запорукою якісного життя та демократичного розвитку є судова реформа, яка далася дорогою ціною і залишається недешевим задоволенням для державного бюджету. Тому, дуже хотілось би, щоб доброчесність не була пустою декларацією статусу судді, а на випадки, які підпадають під явну суддівську недоброчесніть, – належним чином реагували такі держоргани як ВККС та ВРП.

Юрист ЧЕСНО. Фiльтруй суд! Андрій Матат, для liga.net