Театр абсурду в Окружному адмінсуді Києва

Містер Сміт: Ти ба! Пишуть, що Боббі Уотсон помер.
Місіс Сміт: О Боже! Нещасний, коли він помер?
Містер Сміт: А що тебе так дивує? Хіба ти не знаєш, що він уже два роки, як помер? Хіба ти забула, що півтора рокутому ми ходили на його похорон?
Місіс Сміт: Як я могла про таке забути? Звичайно, миттю все пригадала. Але поясни мені, чому ти сам так здивувався, коли прочитав про це в газеті?
Містер Сміт: У цій газеті не було ні півслова. Про його смерть писали три роки тому. Я про нього згадав, побачивши список сьогоднішніх небіжчиків.
Місіс Сміт: Шкода його! Він так чудово зберігся.
Містер Сміт: Так, то був найсимпатичніший труп на всю Британію! Виглядав він набагато молодшим за свій вік. Бідолаха Боббі, чотири роки, як помер, а все ще був теплий. Труп трупом, тільки живий. А який він був жвавий та компанійський!

Ежен Йонеско, “Голомоза співачка”

7 грудня сумно відомий суддя сумно відомого Окружного адміністративного суду Києва Руслан Арсірій розглянув та задовольнив позов до Громадської ради доброчесності.

Своїм рішенням Арсірій скасував висновок Ради про невідповідність кандидатки на посаду судді Верховного Суду Алли Демидової критеріям доброчесності і професійної етики.

Тепер екс-суддю Вищого господарського суду офіційно визнали доброчесною, і вона може добиватися перегляду своєї кандидатури на посаду судді ВС Вищою кваліфікаційною комісією суддів.

І найбільш диким у цій ситуації є навіть не те, що довідки про доброчесність відтепер видає Окружний адмінсуд Києва. Найбільше вражає спосіб, у який це було зроблено.

Бо Громадська рада доброчесності в принципі не може бути учасником будь-який судових процесів. Вона не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, не має статусу будь-якого іншого суб’єкта, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, не має делегованих повноважень чи статусу юридичної особи.

Тому не може йтися не те що про задоволення позовів до ГРД, але і про відкриття проваджень за такими позовами. Це очевидно будь-якому кваліфікованому правнику, це основи права, які студентам юридичних факультетів викладають на другому курсі.

Намагаючись знайти обґрунтування для такого сумнівного з точки зору закону рішення, суддя продемонстрував неабияку фантазію і винахідливість.

Ба більше, своїм рішенням суддя Арсірій вдихнув нове життя у театр абсурду. Звісно, до Ежена Йонеско чи Семюеля Беккета Руслану Арсірію ще далеко, але він впевненими кроками їх наздоганяє.

В абсурдистських п’єсах світ зображений як безглузді, позбавлені логіки накопичення фактів, вчинків, слів і доль. У рішенні Арсірія Громадська рада доброчесності – це суд!

Вона наділена владними повноваженнями і здійснює управлінську діяльність, отримує бюджетні асигнування, діє на підставі незаконного регламенту і порушує накази Держспоживстандарту України.

Театр абсурду заперечує реалістичні персонажі, ситуації й усі інші відповідні театральні прийоми. Суддя Арсірій заперечує існування фактів, які підтверджують недоброчесну поведінку судді Алли Демидової:

Такі докази взагалі не збиралися відповідачем та не можуть існувати з огляду на відсутність у реальному світі фактів, які б вони могли підтверджувати”.

Він також стверджує, що доброчесність не існувала до 30 вересня 2016 року:

“ГРД… мала право аналізувати факти щодо відповідності позивача критеріям професійної етики та доброчесності лише за період після 30.09.2016 року“.

У театрі абсурду час і місце невизначені й мінливі, навіть найпростіші причинні зв’язки руйнуються. Наявність протилежних за змістом тверджень у рішенні Арсірія руйнує будь-які логічні зв’язки:

“ГРД виконує функцію суду” – “ГРД порушила приписи статті 124 Конституції України, якою передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами”;

Закон “Про судоустрій і статус суддів” не передбачає порядку і джерела фінансування діяльності ГРД, члени працюють та отримують свою зарплатню поза межами Ради” – “Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень Громадської ради доброчесності судові витрати” тощо.

Суддя Арсірій поставив догори дриґом Кодекс адміністративного судочинства, щоб обґрунтувати розгляд позову до неіснуючого суб’єкта.

Тоді як Бангалорські принципи поведінки суддів говорять, що неупередженість, компетентність і старанність є необхідними умовами належного виконання суддею своїх обов’язків, а дії та поведінка судді повинні підтримувати впевненість громадськості у чесності й непідкупності судових органів.

Однак Руслан Арсірій тим не переймається, бо впевнений, що йому це зійде з рук. Так само, як зійшло його колезі, скандальному Богдану Саніну.

Богдан Санін вночі 30 листопада 2013 року виніс рішення про заборону будь-яким особам мирно збиратися на Майдані, Хрещатику та всіх центральних вулицях Києва в період з 1 грудня 2013 по 7 січня 2014 року.

Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції констатувала порушення суддею присяги. Вища рада правосуддя з висновком ТСК погодилася, але звільняти Саніна не стала.

Таким чином, суддя, який заборонив Майдан, не просто зберіг посаду, а ще й як суддя-спікер публічно виступає від імені Окружного адмінсуду Києва.

От і відповідь на питання, як так трапилося, що в демократичній правовій державі суддя виносить рішення, які радше скидаються на виставу в театрі абсурду, ніж на результат здійснення правосуддя.

Між іншим, рішення Арсірія  лише початок. Свого розгляду чекають інші позови до Громадської ради доброчесності.

Тож тепер слово за органами суддівського врядування і самою суддівською спільнотою. Саме їм вирішувати, чи толерувати цей театр абсурду та заохочувати іменем України відсутність логіки і здорового глузду.

P. S. Поки цей матеріал готувався до публікації, судді Окружного адмінсуду Києва задовольнили ще два позови до Громадської ради доброчесності.

Галина Чижик, співкоординаторка Громадської ради доброчесності, спеціально для УП